Головним завданням сучасної школи є виховання гармонійно розвиненої,  психологічно і фізично  здорової  особистості,  адаптованої  до нового  технологічно розвиненого  соціуму.  Сьогодні школа виступає одним із головних соціальних інститутів. Саме вона є транслятором існуючих  цінностей  і  нормативів,  у  тому  числі уявлень про роль чоловіка і жінки у суспільстві  залежно від біологічної статі індивіда. Школа формує статево-рольову поведінку, тобто гендерну культуру (гендер – соціостать, стать як соціальне явище). Саме організація освіти, як і домінуючі в ній гендерні ролі, вбудовують у людину модель життя і диктують їй статусні позиції.

Особливу роль у процесі гендерної соціалізації відіграє сама організація навчальних закладів (система правил, за якими люди взаємодіють між собою, той порядок, який дозволяє їм працювати). Організація  українського суспільства на демократичних засадах потребує нового змісту всієї системи соціальних норм, що регулюють сучасні суспільні відносини, а також вдосконалення тих із них, що історично себе виправдали.  

Сьогодні в Україні впроваджується  модель  роздільного  навчання  з метою  диференційованого  підходу  до  учнів  різної статі,  який  слугує  платформою ґендерного напрямку. Логічне пояснення сенсу роздільного навчання науковцями  обґрунтовується  у межах статево-рольового підходу. У такому процесі передбачається урахування та розвиток статевих, біологічних і психофізіологічних відмінностей школярів. Хлопчика треба виховувати першопроходцем, дослідником, захисником, годувальником, сприяти виробленню твердості характеру, витривалості, позиції обов’язку, служіння Державі, сім’ї.       У дівчинці, від колиски, треба  бачити майбутню маму – ніжну і лагідну, турботливу. 

Ідея роздільного навчання не нова: так працювали всі дореволюційні навчальні заклади до 1918 року. Хлопчики могли вчитися в гімназіях, ліцеях і вишах, а для дівчаток існували спеціальні освітні установи, що пропонували своєрідний набір дисциплін - в основному з домогосподарства. Недоступним для жінок до кінця XIX століття було і отримання вищої освіти. Тому багато в чому спільне навчання виникло на хвилі боротьби за рівноправність і забезпечувалось соціальною та економічною необхідністю. Вже з 1918 р. хлопчики і дівчатка стали вчитися разом.  Повернулися до поділу в 1943 р., але ненадовго: вже через 11 років учнів знову об'єднали. Втім, залишалися військові, спортивні та хореографічні школи …

Нам з дитинства знайомий вірш Маршака «З чого зроблені хлопчики?». Якщо хлопчики - бруднулі і забіяки, то дівчатка -  спокусниці, чистюлі і естетки. Це тільки підтверджує, що відмінності статей та їх особливості завжди були в центрі уваги. Багато вчителів і дитячих психологів стверджують, що існуюча система навчання  «підстроєна» під дівчаток: вони більш посидючі, слухняні, їм легше дається «зубріння». А хлопчиків це не приваблює, вони ходять до школи, щоб спілкуватися, гратися. Розмірковуючи про освіту, вже давно доведено, що хлопчики і дівчатка осягають навчальні дисципліни різними методами і фізіологічно розвиваються і дорослішають різними темпами. Дівчатка довший період можуть сконцентровано працювати, а хлопчики повільніше долучаються до роботи. І піки працездатності у них різні. Хлопцям потрібен високий темп. Як тільки починається повторення, увага їх слабшає. Дівчаткам швидкий темп заважає. Вони краще працюють на покрокових технологіях та сприймають емоційно забарвлений матеріал.

У школах роздільного навчання зникають упередження, засновані на перевазі однієї статі над іншою, бо звертається увага лише на індивідуальні здібності конкретного учня чи учениці, а не його або її статеву приналежність.

Виникає питання: чому ж школи роздільного та спільного навчання існують дотепер?  Це  данина   традиції чи науково обгрунтована необхідність одного із  варіантів навчання дітей? Наявність двох систем дає можливість батькам обрати навчальний заклад для їхньої дитини, грунтуючись на освітніх і виховних цілях, на талантах, психологічних і фізіологічних особливостях дитини. При роздільному навчанні можна чітко простежити наскрізну здоров’язбережувальну  лінію: воно дозволяє регулювати навантаження залежно від статі, таким чином уникаючи перевтоми дітей.